Як допомогти дитині у приготуванні уроків.

Батьки, які практично зразу надають дітям повну самостійність у приготуванні уроків, так само не праві, як і ті, хто надміру опікує дітей.

«Уроки задані тобі, а не мені!» - таке байдуже ставлення батьків до важливих для школяра справ викликає у дітей образу, через, що страждає якість виконуваних завдань.

«Ну що нам на сьогодні задано?» (При цьому батьки розкривають підручники і зошити.) – Така позиція батьків формує у дитини безвідповідальність, упевненість, що все буде зроблено і без особистих зусиль.

Тож що потрібно і що не потрібно робити батькам у процесі спільного приготування уроків? Як привчити дитину до виконання домашніх завдань?

1. Перевірте чи правильно організоване робоче місце дитини. Джерело світла має бути розташоване спереду і зліва. На столі не повинно бути ніяких зайвих предметів.

2. Уточніть розпорядок дня, визначте разом із дитиною час, коли вона сяде за уроки. Приступити до виконання домашнього завдання найкраще через годину-півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити від занять, але ще не втомилася від домашніх розваг та ігор із товаришами. Якщо дитина відвідує гурток або спить у день, то, звичайно, можна сідати за уроки і пізніше. Але в будь-якому разі не можна відкладати це на вечір.

3. Сплануйте разом із дитиною послідовність приготування уроків і спробуйте заздалегідь визначити, скільки часу їй знадобиться для виконання кожного завдання. Спершу краще виконати невелике завдання, яке подобається дитині,- це допоможе їй зосередитися і включитися в роботу на емоційному піднесенні. Потім – найскладніше, доки вона ще не стомилася. Творчі роботи (малювання, ліплення, виконання поробок тощо) краще залишити на закінчення – їх не варто обмежувати в часі.

Для 7-річної дитини час неперервної роботи – не більше як 15-20 хвилин, на завершальному етапі початкової школи – до 30-40 хвилин. Потім дитині необхідна перерва 5-10 хвилин, під час якої бажано трохи порухатися.

Перед початком роботи запитайте у дитини: «Як ти гадаєш, скільки хвилин тобі знадобиться, щоб зробити це завдання?» Поставте перед дитиною годинник і після закінчення роботи обов’язково зверніть її увагу на те, скільки часу витрачено насправді. Це сприяє вихованню організованості й формує «відчуття часу».

4. Контролюйте виконання наміченого разом із дитиною плану роботи. За допомогою дорослого дитина може подолати підвищену розсіяність уваги. Навички роботи, придбані в перші роки навчання,

залишаються на все життя. Від самого початку ваша дитина має знати, що на робочому місці працюють, а граються, їдять цукерки, малюють – в іншому місці. Якщо ви бачите, що дитина грається з машинкою на зошиті і ви відчуваєте, що вона втомилася, то краще дайте їй відпочити. Але не допускайте «розтягування» домашнього завдання за рахунок виконання інших «справ», які дитина знаходить для себе сама, не виходячи з-за столу. Намагайтеся відділити одне від іншого. Якщо це вам вдається, то у дитини з часом сформується умовний рефлекс – робоче місце буде викликати в неї стан мобілізації й працездатності.

5. Допоможіть дитині, якщо вона зіткнулася з нездоланними труднощами. Не слід підміняти діяльність дитини своєю. Навчання – це праця, воно вимагає багато зусиль і напруження, дитина повинна вчитися самостійно долати труднощі. Але, коли на даному етапі трудність для дитини нездоланна, обов’язково допоможіть! Інакше досвід неуспіху може закріпитися й призвести до явища, яке психологи називають «вивченою безпорадністю». Якщо тривалі зусилля безуспішні, то людина перестає вірити в свої сили, стає пасивною й безініціативною.

Але якщо дитина старається і не може впоратись із завданням, треба вміти відрізнити цей випадок від ситуацій, коли вона зловживає вашою допомогою і звертається до вас через будь-яку дрібницю. Ви можете поставити їй умову: «Я можу відповісти тільки на два (три, чотири) твоїх запитання. Спробуй виконати завдання сам, а два найскладніші запитання ми з тобою розглянемо разом».

6. Надавайте дитині емоційну підтримку. Школа ставить перед дитиною серйозні вимоги, протягом дня дитина має велике емоційне та інтелектуальне навантаження. Завдання дорослого – «бути поруч», разом з дитиною радіти її успіхам і переживати її невдачі та труднощі.

Низький бал – серйозне покарання для дитини. Якщо ви бачите, що дитина засмучена, не варто виказувати їй своє невдоволення. Перед усім їй зараз потрібна ваша підтримка, розуміння, готовність розділити її почуття. Драматизування шкільних невдач, надмірні вимоги і моральний тиск можуть обернутися неврівноваженістю дитини, боязню неспроможності, передчуттям нових невдач.

7. Не давайте дитині додаткових домашніх завдань і не примушуйте переробляти погано виконану класну роботу. Можна запропонувати перевірити її й виправити помилки, але переписувати не слід. Повторне виконання вже зробленого завдання дитина сприймає як безглузду, нудну справу. Вона відбиває бажання вчитися, позбавляє віри в свої сили.

8. Поступово знижуйте ступінь контролю. Пряму участь у виконанні уроків можна буде з часом замінити своєю присутністю. Потім сидіти поруч з дитиною не впродовж усього часу виконання домашнього завдання, а лише кілька перших хвилин, підходячи до неї на деякий час під час роботи. До кінця початкової школи дитина має навчитися робити домашнє завдання самостійно, показуючи батькам лише готовий результат.

Незмінними мають залишитися тільки інтерес та увага до життя вашого маленького школярика


Ракоча Н.В. практичний психолог
Настасівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Кiлькiсть переглядiв: 426